Дзвінчині нотатки

недавно читала в одному ЖЖ (який регулярно читаю, але "френдом" якого не є, тому радше не називатиму... тим більше, що авторство не так і суттєве; та й суть не так і авторська)
...так от, читала, що та людина тішиться як слон (с). коли їй дають/пропонують всілякі знижки, дисконтні картки і т.п. Ну а хто не тішиться, нє? ;)
а нині на портмоне.ком, коли я оплачувала якісь там рахунки, мені запропонувало взяти участь в опитуванні, мовляв для покращення сервісу... ну, як завжди...
і я зрозуміла, що слонячість моя клінічна :))
я тішуся, як слон, навіть в таких випадках! справді надіючись, що мою думку врахують і мені (а може і ще комусь) стане краще, легше, зручніше....

*мається на увазі опитування ТІЛЬКИ тих служб/ресурсів, послугами яких я вже користуюся

нещодавно в одній спільноті ЖЖ (ua_etymology) проходило опитування стосовно правописних змін
"П’ятнадцять проблемних пунктів, які найчастіше зустрічаються в проектах реформування української літературної норми."

Серед цих пунктів був і про відмінювання іншомовних слів на -о (кіно, метро, депо, казино)

я проголосувала "впровадити як паралельний варіант" (ну... на разі ;) )
...а потім задумалася... в реформаторських проектах (чи проєктах) пропонується відмінювати їх за парадигмою 2ї відміни... ну як ім. сер. роду на -о, (хоча є ще ж на -е, -у... про них не опитувалося)
а в побуті, коли я, мої знайомі-родичі-тощо відмінюють (в якійсь мірі "по приколу", а в якійсь для зручності-зрозумілості) - то відмінюємо за парадигмою 1ї відміни... себто, як ім. жін.роду

- проведеш мене до метри?

- ти на метру чи на тролейбус?

- я так об'їлась рагою!

- такої смачної раги я ще не їла...

ясно, що неграмотністю хвалитися не випадає... але...
і ще ясніше, що ніхто не пропонує (тим більше я!) внести-затвердити такі-ось зміни... але...

...отаке-от але ))

Сьогодні в Києві в кінотеатрі "Кінопалац" розпочинається фестиваль "Дні польського кіно в Україні". Відкривається він допрем'єрним показом фільму Кшиштофа Зануссі "Серце на долоні" ("Serce na dłoni") Вхід, ясна річ, тільки для запрошених. А мене ніхто не запорсив :(
Щоправда, цілком імовірно, що мій переклад тут зовсім не використано. Я ж бо перекладала на дубляж, а тут - як сказали в кінотеатрі - фільм демонстуватиметься з субтитрами. (яка саме студія робила субтитри - ніде не написано; зрештою, в нас цього практично ніколи не вказують).

Конкурс піаністів ім. Горовиця перенесли на наступний рік. Коштів забракло. А владі хоч би гикнулося з цього приводу. Мовчать, як заціпило. Президент навіть не скористався нагодою уряд у цьому звинуватити, як це він взяв останнім часом собі за моду... Що б не сталося - а він тільки вмиває рук... які нічого не крали. Змиває "майно, яке до них налипло" - за чиїмсь дотепним висловом?
Ну, жарти жартами, але реакції від Президента не було ніякої. Це така неважлива подія?

Я розумію, "винні" справді міністерство культури (себто, начебто - уряд) і міське управління культури і мистецтв - які є організаторами Конкурсу... Але навіть якби Президент справді ніяк не міг вплинути на ситуацію, мав би хоч прокоментувати.

От конкурс Євробачення його увага не оминула. Він настільки зворушився, що навіть "удостоїв" Кіркорова звання "народний артист України". (Докотилися.)
А конкурс імені Горовиця емоцій у нього чомусь не викликав.
В принципі, навряд чи можна сподіватися на інтерес до культури від людини, яка на офіційних зустрічах послуговується терміном (перепрошую) "жопа".

Чи може, Віктор Андрійович так вчадів од "вонючого газу", що вже не здатен притомно реагувати?

...Можливо, якби він дивився не Євробачення, а ходив на концерти в рамках конкурсу піаністів, то не було б у нас цього безкультур'я, яким так щедро (і Щиро!тм) пан Президент нас частує .

... і я собі думаю: кого ж справді з двох хамів вартувало обрати у 2004 році?...

"Свідки Єгови" такі тепер всюдисущі, що навряд чи кому цікаво буде читати про них, та все ж...

(Те, що вони уміють бути нав'язливими - теж ні для кого не секрет.)

Отож, верталася я сьогодні електричкою з Коростеня до Києва, і до мене підсіла жінка. Буцімто зацікавилася, що це я читаю. Вочевидячки, тільки для того, щоб у відповідь відкрити мені, що єдина книга, яку варто читати - це Біблія. А все решта - то людське і від лукавого.

Мої делікатні натяки на те, що книжку я читаю, бо вона мені цікава, не похитнули її усвідомлення своєї просвітницької мети (чи радше місіонерського покликання).

Однак, суть не в тім... Дала вона мені, як годиться, кілька їхніх брошурок. Оскільки, їхати вже залишалося недовго (вийшла вона в Ірпіні), я розміркувала, що заглиблюватися в мою книгу вже й не варт, нема коли. Думаю, погортаю ті брошурки, а книжку вже - в спокійній домашній обстановці.

І надибала таке ("Сторожевая башня" від 01.06.2008).

...Історія, в принципі, стандартна. Про навернення підлітка, який "був наркоманом і вів злочинний спосіб життя", до Бога.

Вразили ж мене міркування цього "неофіта".
Його рідний брат і більшість його друзів, які не полишили той спосіб життя, уже повмирали. Його ж, мовляв, від цього порятувало Знання з Божого Слова.
І тепер він "з нетерпінням чекає того часу, коли він насолоджуватиметься нескінченним життям ув обіцяному Богом новому світі".
???!!!
І ні слова про те, що там йому бракуватиме брата!
(По ідеї, брат, який не навернувся, не отримає усих цих божих дарів, не потрапить до цього "нового світу").
Як же він "насолоджуватиметься" без брата?
Оце житиме вічно - і ні разу йому серце не стиснеться болем від того, що брата нема з ним? І ніколи-ніколи не буде?! Усе життя не буде!
А стиснутися-то болем не може.
Бо ж сказано в Откровенні (21:4), що "ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше..."

...А він з нетерпінням чекає... Ну бо хіба ж ми сторожі нашим братам?