Публікації
Конкурс піаністів ім. Горовиця перенесли на наступний рік. Коштів забракло. А владі хоч би гикнулося з цього приводу. Мовчать, як заціпило. Президент навіть не скористався нагодою уряд у цьому звинуватити, як це він взяв останнім часом собі за моду... Що б не сталося - а він тільки вмиває рук... які нічого не крали. Змиває "майно, яке до них налипло" - за чиїмсь дотепним висловом?
Ну, жарти жартами, але реакції від Президента не було ніякої. Це така неважлива подія?
Я розумію, "винні" справді міністерство культури (себто, начебто - уряд) і міське управління культури і мистецтв - які є організаторами Конкурсу... Але навіть якби Президент справді ніяк не міг вплинути на ситуацію, мав би хоч прокоментувати.
От конкурс Євробачення його увага не оминула. Він настільки зворушився, що навіть "удостоїв" Кіркорова звання "народний артист України". (Докотилися.)
А конкурс імені Горовиця емоцій у нього чомусь не викликав.
В принципі, навряд чи можна сподіватися на інтерес до культури від людини, яка на офіційних зустрічах послуговується терміном (перепрошую) "жопа".
Чи може, Віктор Андрійович так вчадів од "вонючого газу", що вже не здатен притомно реагувати?
...Можливо, якби він дивився не Євробачення, а ходив на концерти в рамках конкурсу піаністів, то не було б у нас цього безкультур'я, яким так щедро (і Щиро!тм) пан Президент нас частує .
... і я собі думаю: кого ж справді з двох хамів вартувало обрати у 2004 році?...
глядачі..." - констатується в якісь сучасні попсовій пісеньці...
Виявляється, мало "і вдень, і вночі"!
І виявляється не тільки це.
Виявляється, що є у нас "Державна програма впровадження цифрового телебачення і радіомовлення в Україні"!
(цікаво, а як там державна програма з видавництва творів класиків? словників? є?)
І от, 26 листопада Нацрада, кажуть, подала цю програму на затвердження уряду.
І на впровадження це має піти 6 млрд. грн. З них, щоправда, державних коштів тільки половина, решта - заплатить населення.
Цікаво, скільки держава виділила на видавництво книг в цьому році?
А в інші роки? А за всі 17?
При
чому!! "малозахищеним верствам населення" планують стопроцентно
компенсувати витрати на "засоби приймання цифрового сигналу". Ба! Яка
турбота!
Як мінімальну зарплату довести до прожиткового мінімуму - то не вистачало;
і абсурд формулювання нікого не бентежив!
А що люди без телевізора лишаться - це проблема.
А як же! Весь світ цифрове ТВ має - а ми як село затуркане!
А чого ж ви не глянете, що весь світ має, скажімо, ті ж словники!
І такі, і сякі - на вибір!
(Варто зайти в Французький центр, чи в Британську раду...)
Та де! Ми ж на євровікна дивилися, на рами - чого нам всередину зазирати?
а - і це ще прикріше - бачу тенденцію тяжіння до цього, бачу втрату
раніше притаманного принаймні гіпотетичного ідеалізму; бачу
зацикленість на "матеріальних цінностях"... Чи я раніше того не
помічала? чи раніше їм то не так гостро стояло? чи раніше вони так щиро
надіялися, що держава таки зосередиться на вдоволенні матеріальних
потреб населення, а коли вона - хто б сумнівався - зосередилася на не
зовсім суспільних благах (та хто їх там взагалі зна, на чому вони
зосереджені?!) - тоді те питання стало їм як наріжний камінь поперек
горла! Не знаю...
Але коли я кажу,
наприклад, що мені дуже бракує невиданих державою словників
(тлумачного, етимологічного, не кажучи вже про двомовні...
спеціалізовані...) мене, переважно, обривають і заводять про нелади в
політиці, про якісь економічні показники, мовляв, спершу це треба
налагодити, а тоді вже книжки якісь "дрюкувати"... А коли згадаю
художню літературу!!!.... "Виданням якоїсь-там однієї книжки ситуацію не виправиш (- Так не одної ж! і стотисячними накладами!) - Без різниці! ...Все одно не виправиш..." Отак-от... приблизно... не зовсім дослівно... А чим же, власне, виправиш - то вже інша розмова...
Однак, я не про те...
У
цій статті знову натрапляю на критичне зауваження Ліні Костенко (перше
- ну, тобто для мене перше, бо хронологічно якраз навпаки - в "Notre
Damme"; там О.З. закидає Л.К., що Хмельницького в "Берестечку"
зобразила таким собі мало не примітивним селюком, плаксивим, питущим і
... безпорадним чи що...; ну, тут я нічого не можу ні заперечити, ні
погодитися... прочитання цього роману-у-віршах так і залишилося у мене
"в планах"; зрештою, надрукованим я його не зустрічала (хоч, можливо,
погано шукала, а знайшовши в електронному варіанті - заспокоїлась і
шукати перестала... Тільки-от прочитати - з духом чомусь не
зібралася...)
Я взагалі люблю
читати радше "в традиційний спосіб" і встих отих ґаджетів на кшталт
palm-book сприймати не хочу ;) Може й зручно, але... хай я буду
старомодна, та книгу гортати в руках - приємніше! ; хоч і з екрана
багато доводиться читати... Але цілий ррроман електронний - мої очі
навряд чи осилили б...
Так от, у цій статті п. Забужко зазначає (побіжно, для люстрації), що в "Марусі Чурай" авторка демонструє
приголомшливу необізнаність із найелементарнішими засадами
християнського віровизнання і .. з психологією людини XVII століття.
Ну
сумніваюся, що це обґрунтовано... І від того моє розчарування ще
більше! Мало того, що твір, який мені так подобався, який я напам'ять
знала - недосконалий, бо бракує йому достеменності... То, в принципі,
не так і суттєво... Страшно те, що я ж цього ніяким чином не помітила,
читаючи!!! Я не уявляю, яка саме там невідповідність.
Тобто, я не здатна критично оцінити цей твір, бо не маю на те належних знань.
Не освіта в мене - а суцільна прогалина!
Шкода,
рамки статті п. Забужко не дозволяли навіть у дужках уточнити, чим саме
хибують герої поеми Ліни Костенко... Та й, ясна річ, не її то справа -
вчити нас історії!!!
Видать, треба було, з постанням незалежності, різко провести переатестацію всіх дипломів вищої освіти! ;)
Принаймні,
з отих загальних для всіх фахів дисциплін - історії, мови... Щоби
привести , ну, і відповідні курси попередньо провести... Щоби виправити
вивихи освіти. :-D
... Ет, багато чого треба було, чого так і не провели, не зробили...
логічно... в Голодомор найбільше вижило неспочутливих...
з кредом "бережи власну шкуру - дери сусідську"
тому
не дивно, що комусь стає "совісті", скажімо, встановлювати мінімальну
заробітну плату нижче тим же "кимось"-таки встановленого прожиткового
мінімуму
а собі, очевидно, брати кілька тих "мінімумів", тверезо оцінюючи, реально потрібну для прожиття суму...
Мабуть, варто би створити альтернативу "НЕ СПІМО"
... Скажімо...
... можна ще Експериментальна... Егалітарна... абощо
головне - не спати :)
Бо чого б вони ще так нападалися на приїжджих до Києва??
А як же „право” на вільне пересування? і вільний вибір місця проживання?
А дзуськи!
свідомість людей закрита.
Як вовче стадо вищиряють зуби на „чужаків”
Дикі люди...
Правду
мені сказала восени 2004 року суддя Голосіївського районного суду пані
Шевченко (імені й по-батькові уже й не пам’ятаю): Верховний Суд собі прийняв (рішення про відміну прописки), а насправді воно не так...
Усе як було так і є....
цитуючи, хоч, можливо, не зовсім дослівно (все-таки майже 4 роки минуло!),
я не просто констатую правову реальність, яку мені показати хотіла п. Шевченко...
Головне тут реальність не правова, а ментальна.
Чи то влада їх так "розпропагувала"...
чи то людям так не вистачає повноправного почуття власності...
але люди на інтернет-форумах справді вірять, що приїжджі чи не найбільша проблема Києва...
„І ще,прошу пом'ятати,що кияни думають про тих, хто не має право голосу, а нагло приперся і живе в нашій міській громаді.”
( коментар ___ doc_77 на блозі Тетяни Монтян від 26.05.2008 10:02)
добровільно залишився з ними і був разом з ними розстріляний. А от
московска церква не зачислила його до святих на рівні з усією
імператорською сім'єю.
...Як так??
Імператорську сім'ю заслала влада, на розстріл вели конвоїри, а цього
лікаря - тільки внутрішнє почуття обов'язку! Чи ж є більша святість?!
Феєрверк був на весь Київ.
І
хоч, наскільки я розуміла, основною, плановою аудиторією для нього були
власне учасники корпоративної вечірки, яка відбувалася в ресторані на
березі Дніпра, на Трухановому острові, здається, - але народу зібралося
вдосталь.
Прийшли навіть міліціонери: перегородити з обох боків доступ на парковий міст :-)
Ясна
річ, тих, що прорвалися було багато. Серед них і я ;-) Але нагальні
обставини змусили рватися мене далі і назад на міст я вже дістатися не
змогла.
Дивилася з пляжу Труханова по коліна в Дніпрі :-)
Інакше
- заважали численні фотолюбителі, які інтенсивно знимкували цю в
буквальному розумінні яскраву подію. Фотографи зайняли "ярус"
"по-кісточки". Тому я мусіла зайти ще глибше. Вода тепла була, але за
годину ноги вже змерзли. Почали, за традицією. з запізеннням на хвилин
40, тому до кінця салютів я таки не витримала і виповзла на берег.
В принципі. я такого ажіотажу не чекала.
З острова набережна, всіяна людьми нагадала мені бандерлогів на аудієнції в пітона Каа з відомого радянського мультфільму.
Народ був у захваті.
Феєрверки закликали свистом, супроводжували вигуками і зойками.
Одна дівчина, з якою я мала нещастя стати поруч, нестямно верещала "мамочко!" впродовж усього дійства.
Я б, чесно кажучи. воліла, аби вона від захоплення оніміла. Але не судилося... :-)
Додому натовп плив...
Я випливла з нього до метро надто пізно.
Тому довелося пертися пішки дол самісінького дому.
Добралася - страх сказати коли!
Асфальт на дорозі дрібніший,
ніжніший
від тротуарного
шини
машин
дорожчі,
ніж людські ноги...
А ще дивують методи, які застосовуються для забезпечення поголовної вакцинації населення.
Хоча відова від щеплення допускається (п. 18 Документу z0666-06 від 03.02.2006)
але наслідком її може бути недопуск до навчання в школі, до сесії в університеті (це я з власного досвіду знаю).
Мабуть,
саме це малося на увазі у цьому законі під "роз'ясненнями наслідків
такої відмови", що їх мед.працівник має надати особі. що відмовляється
від щеплення.
Оце і є свобода вибору?
Для чого, питається, перед щепленням попереджати людину (п.2.1. z0668-06) про можливі побічні ефекти - хіба не для того,
щоб вона могла відмовитися йти на такий ризик??
Ні! Для того, щоб
тих, хто не згодився добровільно, заставити примусово!
син володарки Мукачівського замку Ілони Зріні - Ференц Ракоці ІІ очолює селянське повстання... (це з диску "Замки України")
володар замку, родовитий... мабуть, таки не зовсім селянське повстання!
Невгамовний Лужков уже не вперше висловлює свої міркування щодо того, кому має належати Крим.
Так само не вперше, наскільки я пам'ятаю, його оголошують в Україні персоною non grata.
Не пригадую вже, чим це скінчилося першого разу...
Цього
ж разу, після російської помсти, чи то пак "кроку у відповідь":
оголошення "нон-ґратами" кількох українських діячів (здається, вони
навіть названі не були, принаймні, НЕ зразу) - зібрався навіть якийсь
круглий стіл! ... чи овальний :-) - де намагалися якось цю ситуацію
"розрулити"... Я потрапила побачити тільки уривок з цього зібрання - в
новинах - і враження про позицію нашої сторони в мене залишилося не
найкраще: якось ми наче виправдовуємося, що отак непоштиво повелися з
паном московським мером! Хоча, можливо, тридцяти секундного відео й
замало було, щоби скласти враження про загальний настрій перемовин.
Однак,
і сама заява СБУ, внаслідок якої Лужкову заборонили в'їзд до України,
теж була туманна. Навіть не конкретизовано, які дії Лужкова "завдають
загрозу національній безпеці України".
Власне, я вирішила про це написати, бо таки знайшла ХОЧ ОДНУ РОЗВАЖЛИВУ ДУМКУ з цього приводу.
В журналі "Тиждень" в статті "По Лужкову - радянськими Конституціями" пан Юрій Свірко чітко і вирозуміло написав, ЯК ТРЕБА відповідати на такі висловлювання!!!
По-юридичному чітко й грамотно!
Посилаючись на відповідні статті Конституцій СРСР і УРСР.
СОРОМНО, що державні органи на це спромоглися. :-(
Старіші публікації Головна сторінка